Все почалось у далекому 1967 році, коли Seymour Papert (Сеймор Паперт) запропонував мову програмування, розроблену спеціально для дітей.
Далі, у 1968 був запропонований концепт ноутбука, що був доступний, наче книжка Dynabook (цікаво ,чи мають вони щось схоже із першими ноутбуками в світі Toshiba Dynabook .
Далі через роки розвитку ідей, концептів та пропозицій у січні 2005 головний ідеаліст проекту OLPC (кожній дитині – по лептопу) Nicholas Negroponte висунув ідею лептопу за 100$. Ідею було підтримано на засіданні ООН, і вже у травні 2006 року було запропоновано працюючий прототип.

Тепер слід більше розказати про сам проект OLPC. В принципі головна ідея цього, як вони самі кажуть, неприбуткового проекту гарна і мирна: допомогти забезпечити можливість навчання дітям у країнах, що розвиваються, даючи їм міцний, дешевий, малоенергоспоживаючий, мережевоз’єнаний лептоп; а також комп’ютерні програми та матеріал, що розроблений для спільного цікавого самостимулюючого навчання. Таким чином організація планує змінити стереотипи навчання дітей.

Сьогодні остання актуальна модель OLPC це XO-1. Цей ноутбук виконано у формі планшетного нетбука (екран розміром 7,5″, що обертається на 180 градусів), проте на ньому не можна писати, а екран обертається лише для того, щоб на ньому було зручно читати.

Цікавою особливістю цього лептопу є те, що його запроектували якомога більше незалежним до джерел енергії: хоча і невідомо точний максимальний час користування від батареї, проте відомо те, що читати з його екрану можна навіть під прямим сонячним промінням, вимкнувши LED-підсвітку. Також цікавим є те, що тачпад керується як пальцями так і стилусом, що дає можливість дітям малювати.

Звичайно, що за 100$ не чекайте у ньому потужних відео карт та процесорів, проте завдяки ОС Лінукс, та невимогливих до ресурсів апаратного забезпечення програм діти зможуть цілком забезпечити своє право на навчання.

Більш детальніше про цей ноутбук читайте у статті про OLPC XO-1.

Сьогодні програма «кожній дитині по лептопу» працює у 13 країнах та успішно розвивається: було продано вже 1 284 500 лептопів.

Особисто в мене виникає таке питання: як вчителі зможуть забезпечити «право на освіту» своїх учнів за допомогою цих лептопів? Мабуть треба, щоб вчителі переносили свої навчальні матеріали у певну мережу, де їхні учні зможуть отримати до них вільний доступ. Для цього треба Інтернет (який має бути теж дуже дешевим), або ж наприклад, щоб програма курсу була на знімному переносному носії інформації.

Мусимо зазначити також і те, що не всі так позитивно дивляться на цей ноутбук, деякі африканські лідери заявляють, що це черговий маркетинговий трюк і виробники просто хочуть заставити бідні африканські країни все одно купувати їхню техніку (хай хоч за 100$, але все одно купувати). Таким чином, щоб і їх зробити залежними від техніки (і вони купували лептопи у майбутньому). Але це вже питання більше філософії, а не тематики нашого сайту. Ви ж можете про це сміло дискутувати на нашому форумі.